В даній частині статті автор не планував повертатись до питання ринку деревини, але вимушений.

В проект Закону №4197-д  до другого читання вносяться  достатньо аргументовані пропозиції  про встановлення жорсткої процедури контролю за реалізацією лісопродукції лісгоспами. Мета цих правок – поліпшити умови і результативність роботи деревообробної та меблевої промисловості.

Читайте також: Куди ведуть нас “лісові поводирі”?

Автор статті повністю підтримує мету прийняття Закону і цих правок, але має певний сумнів в реальній  результативності.

Причина – Держлісагенству системно по об’єктивних причинах не вистачає коштів на ведення лісового господарства,  охорону лісів від пожеж, будівництво доріг, причому державних коштів і їх лісгоспи повинні заробити. Держлісагенство пішло на крайні міри і з метою економії коштів скоротило майже на 50% чисельність  підприємств  і вивільнило декілька тисяч працівників. Єдиною можливістю лісгоспів заробити кошти є підвищення реалізаційних цін.  

Прошу панство пробачити, але  в першій частині статті жирним шрифтом виділений основний непорушний закон ринку – попит породжує пропозицію. Як наслідок, якщо пропозиція не задовольняє попит, то що б Ви не робили, але ціни на товар будуть автоматично зростати і попит не буде задоволено.

Якщо на продаж виставлено кубометр деревини, а є три покупці на нього, то однозначно зросте ціна на нього і два покупці залишаться без продукції і без роботи по його подальшій переробці.  Або поділять кубометр на трьох, і всі троє будуть працювати на третину своїх можливостей.

На сьогоднішній день підприємства лісового господарства не можуть в повному об’ємі задовільнити потреби ринку деревини (дуже багато перерубали раніше). В попередній період пропозиція значно перевищувала попит на деревину, що обумовило значний ріст кількості деревообробних потужностей в Україні та експорт необробленої деревини по занижених цінах. Для того, щоб в даний час насильно відновити паритет попиту і пропозиції, прийдеться вирубати не тільки ліси, а зрубати останню грушку коло хати.

Іноземні покупці деревини в Україні вимагають скасування мораторію на її експорт з України по простій причині – ціна на необроблену деревину і лісоматеріали, навіть з корупційною складовою, в багатьох випадках в Україні була значно нижча від світових цін. Якщо ціни  будуть вирівняні, то тоді  відпаде попит на необроблену деревини з України або значно зростуть  ціни на деревину і Європі…  

При існуючій системі ціноутворення лісгоспи мають всі  можливості встановити світові або і вищі ціни на продукцію, яку відпускають з  своїх проміжних нижніх складів. Покупець необробленої деревини повинен понести затрати на участь в торгах, перевезення деревини зі складу продавця на свій склад, понести логістичні, адміністративні  і технологічні затрати та виконати цикл роботи по розпилюванню деревини. У цьому випадку ціна на пиломатеріал в Олевську буде рівнозначною або і вищою, як  на складі в Німеччині або Туреччині. І хто ж ці пиломатеріали купить як в Україні, так і на експорт. А яка в цьому випадку буде вартість плитних матеріалів, які виробляються з такої дорогої сировини і енергоносіїв, яка буде вартість меблів?

Довідково: На сьогоднішній день вартість дров паливних уже доходить до 1000 грн і більше за кубометр на складі продавця.  

В даний час деревообробникам з України в деяких випадках уже вигідніше імпортувати деталі меблів та деревину з інших країн.  

Таким чином, прийняття вказаного Закону суттєвої користі для деревообробної та меблевої промисловості не принесе і говорити про різкий розвиток меблевої і деревообробної галузі, або навіть про збереження наявного виробничого потенціалу деревообробки поки що мабуть завчасно.

Необхідно відмітити, що і сам Закон і запропоновані правки  до Закону обґрунтовані і потрібні, вони вирішують проблему справедливості розподілу і  правомірності використання лісопродукції,  але вони не вирішують загальних проблем лісового господарства і деревообробки, як 2 взаємозалежних структур  – і по цій причині необхідне комплексне системне реформування галузі.

Читайте також: Українське меблеве диво. Що змінить законопроєкт “Про ринок деревини”

Прийняття Закону є першим кроком в процесі реформування, про що йдеться мова в даній статті, але поки що меблевого дива прийдеться почекати.

А спільні дії народних депутатів, деревообробників, науковців, дійсних активістів, а не «лісових поводирів» заслуговують на вдячність і повагу. Особливо необхідно відмітити активну позицію і результативність дій в процесі підготовки і прийняття Закону ГО «Асоціація деревообробників та лісозаготівельників Львівщини» і особисто п. Когута Миколи Васильовича. Активність п. Когута М.В. і членів громадської організації, їх єдність обумовили розгляд і прийняття Закону. Автор статті вважає, що вдячність тисяч людей є достойною моральною нагородою їм за їхню наполегливість.

В наступній частині статті автор планує розглянути питання реформування лісового господарства та лісопромислового  комплексу, як єдиного цілого.

Людство постійно еволюціонує.

В 1925 році письменник О.М. Толстой оприлюднив роман «Гіперболоїд інженера Гаріна», в якому описав принцип дії сучасного пристрою по генеруванню лазерних променів. І це в той час, коли  більша частина населення новоствореного СРСР для освітлення своїх приміщень використовували каганці, а гасові лампи були ознакою певного рівня багатства окремих сімей.            

Автор статті уже  може сказати що вже недалекий той час, коли основним джерелом теплової енергії буде звичайна вода. За інформацією ЗМІ,  в одній із наукових лабораторій в м.  Шеффілд  (Англія) розроблена  електролізна установка, яка дозволяє на економічно вигідних умовах  розщеплювати воду на водень і кисень. Водень є горючим газом, температура горіння якого  (до 2800 градусів).  дозволяє зварювати метал Уявіть собі таку спрощену ситуацію – залив відро води в котел і в хаті цілий день тепло. При згорянні водню (його окисленні) знову утворюється вода у вигляді пари, яку  після конденсації знову залив в котел і цикл повторюється ( автор статті не забуває про неможливість роботи «вічного двигуна» без поповнення втрат енергії на роботу двигуна).

В одній із попередніх статей  читачі були проінформовані про те, що вже працює промислова установка по регенерації вуглекислого газу з повітря, яка зменшує кількість парникового газу  в атмосфері. В кінцевому результаті, робота таких установок запобігає посиленню глобального потепління і збільшує наявність кисню в атмосфері.            

В своїх статтях автор  постійно наголошує на небезпеці глобального потепління, яке  стало результатом еволюції суспільства і в значній мірі проходить по причині нехтування суспільством ролі лісів в його житті.  А масова вирубка лісів та зменшення площі лісів формує до 30%  негативного впливу  глобального потепління на життя на планеті. Автор статті і не сподівався, що  негативні результати глобального потепління, про що він попереджав в попередніх статтях і постійно привертає увагу читачів  до наявної небезпеки, почнуть проявлятися так стрімко – уже за цей рік  в світі почала відчуватися певна нестача продуктів, різко зросла ціна на них, в т.ч. і в Україні. Розпочинається виробництво штучних продуктів харчування і добавок. Над деякими країнами Африки нависає загроза голоду.

По цій причині ліси України починають відігравати значну більшу  роль не тільки як джерело деревини і паливної сировини , а як елемент навколишнього середовища, який забезпечує як наше життя, так і життя майбутніх поколінь. Як відомо з історії України, площа лісів  на протязі останнього тисячоліття в Україні значно скоротилась, Ліси постійно вирубувались і переводились в землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, об’єктів індустріалізації. Наявність значної площі земель на одного жителя та їх висока продуктивність приводила до нераціонального використання земель, нехтування законами життя природи, що привело уже до наявності значної площі деградованих земель і зменшення можливостей України у виробництві продовольства.

В той же час і лісистість України зменшена до мінімуму, який уже не відповідає потребам суспільства, Це  уже проявляється в елементарній нестачі продукції лісового господарства та невиконанні лісом своїх екологічних функцій. Крім цього Україна має і міжнародні зобов’язання по відтворенню і збереженню лісів. Виклики, які постають перед лісовим господарством України, висвітлені в попередній частині статті і повторювати їх недоцільно. Але необхідно все-ж таки нагадати, що для повноцінного ведення лісового господарства в Україні потрібно орієнтовно 14,6 млрд. грн. щорічно.

Реальний  без прикрас аналіз можливостей фінансування ведення лісового господарства визначає таку ситуацію. На думку автора статті,  виділяти такі кошти з  бюджету щорічно держава реально не може.  Можливості   та шляхи фінансування ведення лісового господарства за рахунок коштів лісгоспів теж досконально вивчені. Результатом такого ведення лісового господарства є незадовільний стан лісів та зловживання в лісовому господарстві. Інших законних шляхів фінансування ведення лісового господарства, розвитку лісогосподарської науки нормативними документами не передбачено. Таким чином, склалась така парадоксальна ситуація – суспільство мучить ліси, ліси мучать суспільство. Якщо не прийняти невідкладних ефективних мір, то з врахуванням фактору глобального потепління замість лісів,  в найближчий час ми будемо мати чагарники та рідколісся, або і зовсім безлісні території з деградованими землями. Згідно прогнозів науковців і спеціалістів на протязі найближчого часу при наявних принципах ведення лісового господарства та глобальному потеплінню зникнуть лісові екосистеми Полісся і Карпат.

«Лісові поводирі», демонструючи свою мниму обізнаність в ситуації, пропонують для  її врегулювання напівміри, які допомагають  виправленню становища, як мертвому припарки. В лісовому господарстві підтримується хворобливий стан, що влаштовує «лісових поводирів», тому що при таких умовах вони завжди потрібні. На думку автора статті, пів мірами тут не обійтися. Необхідно провести повне і якісне реформування лісопромислового комплексу країни, що дозволить врахувати інтереси держави і народу України,  нормально жити і працювати працівникам лісового господарства і вирощувати якісні ліси.            

Автор статті лісівник з певним досвідом, інженер лісового господарства, вихований на класичних  методах ведення лісового господарства  Радянським  Союзом і  до ознайомлення з методами ведення лісового господарства в зарубіжних країнах вважав що інакше  і краще  як в Україні бути не може. А виявилося що це не так.  Україна в цьому питанні пасе задніх. Підтвердження цієї тези наскільки очевидно, що не потребує доказів.

Аналіз наявного стану лісового господарства дозволив автору статті зробити висновок, що лісове господарство України потребує термінового реформування і те що реформування лісопромислового комплексу в умовах України – це складна стратегічна законодавча, соціально-політична, економічна, технологічна і екологічна операція, яка повинна бути з розумінням сприйнята суспільством.

Її організація і проведення вимагає необхідних знань та досвіду у виконавців та і відчуття  відповідальності за наслідки.

А що ж  за  захід проведено  в лісовому господарстві в даний час, який збурив життя лісової спільноти? Верхи кажуть – реформування, низи кажуть – знущання, а спеціалісти не можуть зрозуміти. Офіційна назва цього заходу – реформування шляхом об’єднання лісових господарств або укрупнення.

Автор статті вважає що Голова Держлісагенства п. Болоховець Ю.В. реально заслуговує у цьому питанні на повагу – він рішуча людина, проявив сміливість і прийняв рішення про вчинення дії, яка на його думку повинна покращити становище в лісовому господарстві. Це його право і обов’язок. Не кожен пішов  би на такий крок. А що така дія не всім сподобалась – ну що ж поробиш, всім не догодиш. До його честі, він доводить питання до логічного завершення, витримав при цьому навалу критики і супротиву.

Але, заради справедливості необхідно відмітити що захід проведено кострубато. Цей захід можна було провести у більш спокійний спосіб. Мабуть значний вплив на його проведення  вчинили «лісові поводирі».

Чим підтверджується ця думка?

Перед початком проведення заходу була вчинена  позитивна спроба громадського обговорення  потреби об’єднання лісгоспів. Але процес обговорення не витримує ніякої критики – не було відкритості і прозорості обговорення, яке проходило в умовах адміністративного тиску, не було визначено чіткої мети об’єднання. З одної сторони заявлялось про економію коштів за рахунок зменшення адміністративних витрат, а іншої – але не буде ніяких скорочень чисельності працівників, а відповідно і витрат на їх утримання. За рахунок необ’єктивної інформації  це зразу викликало негативне ставлення до об’єднання і обумовило негативні  наслідки. В процесі підготовки пропозицій по об’єднанню почали проявлятися випадки мстивості директорам підприємств так і їх захисту як з боку працівників підприємств, так і з боку керівних органів.  В кінцевому результаті, це призвело до об’єднання значної частини противників заходу.  Так що інформаційна і роз’яснювальна підготовка до об’єднання  лісгоспів позитивної оцінки не заслуговує.

Крім цього суспільство не зрозуміло – що це було? Реформування, реорганізація, зведення рахунків із строптивими або знахабнілими директорами лісгоспів. Одним словом, ситуація стала називатися словами одного з героїв  кінофільму – «шурум-бурум».

Якщо це був один із заходів по реформуванню лісового господарства, то він був потрібний, але фактично не продуманий. Наприклад, якщо ставилось питання про досягнення певного економічного ефекту, то чому не можна було поставити конкретне питання про підвищення рентабельності  виробництва з наявних 1-2% до реального показника 5% на протязі одного 2020 року (крім лісгоспів південного регіону). Невиконання цього показника давало би підстави для об’єднання лісгоспів і об’єктивної оцінки роботи директорського корпусу та інженерно-технічних працівників лісгоспів. Одночасно  інтенсифікація виробництва та збільшення чисельності робочих місць дозволяло працевлаштувати частину працівників, що вивільнялись при об’єднанні, що відповідно знизило би градус соціальної напруги.  Підвищення рентабельності діяльності лісгоспів дозволяло за рік отримати  додаткові кошти в сумі, які за інформацією Держлісагенства отримані від проведення об’єднання. Але вже що маємо, те маємо.

Класика говорить, що проведення реформування, як будь якої операції – чи військової, чи медичної, чи реформування лісогосподарського комплексу здійснюється  орієнтовно по однаковій процедурі і видумувати додатково нічого не потрібно:

  1. Оцінюється ситуація, яка визначає доцільність потреби  і масштаби проведення операції.
  2. Чітко визначається  кінцева мета операції.  
  3. Вивчається наявна або  формується законодавча база, видаються необхідні розпорядження, накази, проводиться необхідна роз’яснювальна робота. Прийняття Закону України «Про ринок деревини» можна вважати першим кроком у виконанні даного пункту процедури.
  4. Визначаються виконавці операції.
  5. Логістика операції.
  6. Проведення операції.
  7. Підведення підсумків операції.
  8. Післяопераційна підтримка результатів операції.

Якщо прийняти за основу  таку процедуру  реформування, то державним органам влади в першу чергу необхідно прийняти конкретне рішення про реформування і провести його. Тільки щоб «лісові поводирі» не викинули з купелі  разом з водою і немовля.

Кожен спеціаліст має своє бачення реформування і вважає його найкращим. Але в кінцевому результаті рішення буде приймати одна людина, яка наділена відповідними повноваженнями і зможе дати відповідну оцінку наданим пропозиціям, вибрати з них найкращу і відповідати за прийняте рішення.

Автор статті, враховуючи певний досвід роботи в лісовому господарстві і суміжних галузях, просить читачів вибачити, що займає їх час, але вважає за необхідне повторно надати на розсуд читачів і свою пропозицію по реформуванню притримуючись плану, викладеного  вище.

Проведемо аналіз наявної ситуації і вияснимо, чи зможе держава в даний час і в недалекому майбутньому профінансувати ведення лісового господарства орієнтовно щорічно в сумі до 14,6 млрд. гривень? Якщо зможе – то тоді і вирішувати питання про реформування недоцільно. Але  з реальної  оцінки наявної ситуації можна зробити висновок що не зможе. Виникає наступне питання – чи зможуть лісгоспи в сучасних ринкових умовах вирішити питання за власні кошти профінансувати якісне  ведення лісового господарства? Автор статті вважає що не зможуть. В рівній мірі фінансувати ведення лісового господарства не зможуть і добродійні міжнародні фонди. Висновок один – з метою забезпечення якісного ведення лісового господарства та збереження лісів в Україні необхідно провести організаційне  та економічне реформування лісопромислового комплексу. Цілком зрозуміло, що «лісові поводирі» можуть запропонувати  і якісь інші методи  оздоровлення ситуації що цілком заслуговує на їх розгляд, якщо це тільки принесе користь лісовому господарству, а не спровокує довгу і нікому не потрібну  багаторічну дискусію.

При оцінці наявної  ситуації в лісовому господарстві працівники лісового господарства та «лісові поводирі» часто оцінюють стан ведення лісового господарства тимчасовими показниками і суспільними настроями, створюючи собі піар-імідж. Але не усувають при цьому  в основі причини  незадовільного стану лісового господарства та їх негативні наслідки.

Продовжимо дальше. В разі, якщо аналіз наявної ситуації підтверджує необхідність проведення реформування, необхідно чітко визначити межі повноважень держави після його проведення. На думку автора статті, Український народ через законодавчі та виконавчі  державні органи формує законодавчу і нормативну базу ведення лісового господарства і контролює виконання і дотримання Законів і нормативних документів через спеціально створені структури.  Своє бачення реформування автор виклав в попередніх статтях і вважає за необхідне ввести в них необхідні доповнення  і зміни, викликані новими обставинами.

З метою уникнення появи  в суспільстві непотрібних чуток, домислів, легенд  і пліток варто в умовах демократичного суспільства  офіційно інформувати населення про проведення реформи, яка повинна бути виваженою, професійною і справедливою. Цілком зрозуміло, що знайдуться і спеціалісти, і пересічні громадяни які будуть бачити в реформі тільки недоліки і без цього не обійтися. Всі ми знаємо про Хому невіруючого. Організаторам і виконавцям реформи необхідно мати таку доказову базу необхідності, доцільності і ефективності проведення реформи, яка  би переконала  невіруючих в помилковості їх позицій. І консенсус в суспільстві буде обов’язково досягнутий.

Наступним етапом реформування є визначення мети реформування та організації його проведення.

Метою реформування автор статті бачить створення в Україні такої структури лісогосподарського комплексу, яка відповідала би сучасному суспільному устрою України, міжнародним стандартам та задовільнила  матеріальні, екологічні та моральні потреби населення.

Головним питанням, яке виникає при цьому, є питання власності на ліси. В суспільстві побутує  єдина думка, що ліси повинні перебувати виключно в державній власності. Мотивація такої позиції дуже проста – якщо ліси будуть передані у приватну власність, то вони будуть негайно винищені, а деревина вивезена за кордон. При цьому поняття власник лісу ототожнюється з поняттям негідник.

Особливо така теза поширена серед працівників лісового господарства, яким матеріально вигідно управляти державним майном, не відповідаючи в кінцевому результаті за наслідки управління та стан лісового господарства. Зручна позиція.

В попередній частині статті приведені виклики, які на даний час стоять перед лісовим господарством. І шляхів їх вирішення діюча система ведення лісового господарства не бачить. Вихід один – необхідне корінне реформування галузі. І не варто звертати увагу на позицію «лісових поводирів» які кажуть: «Як зробити ми не знаємо, але Ви робите не так». Автор статті лісівник і також сповідував принцип непорушності  державної власності на ліси. Але не емоції керують розумом, а розум керує емоціями.

Автор статті проаналізував результати ведення лісового господарства в лісовому господарстві країн, де ліси перебувають у державній і приватній  власності  і хотів би поділитися наслідками своїх досліджень.

В 1940 році Україна отримала від Королівства Румунія (часто називали боярської Румунії, щоб асоціювати це з відсталістю країни) ліси на території Північної Буковини, нині Чернівецької області.

Автор статті мав можливість особисто бачити залишки цих лісів і зі всією відповідальністю може заявити, що більш високопродуктивних лісових насаджень на території бувшого Радянського Союзу не було – середній запас лісів ялицево-букових з домішкою клена-явору складав 700-800 кубометрів на гектарі, а запас окремих спілих насаджень в передгірній зоні Буковини досягав 1100-1400 кубометрів на гектарі.

На превеликий жаль автор статті як лісівник вважає що вчинив великий гріх і  в силу виконання своїх тодішніх службових обов’язків, відводив ці ліси під рубку головного користування та не зміг добитися створення на базі цих лісів об’єкту ПЗФ.  

В даний час ці ліси обов’язково були би частиною Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО.

Пізніше  в регіоні зростання цих лісів автором статті разом з лісівниками Буковини були розпочаті роботи по проектуванню і спорудженню архітектурно–меморіального комплексу працівникам лісу, які виростили ці ліси. До проектування комплексу були залучені кращі архітектори західних областей України. Але по незалежних від лісівників причинах задумане не вдалось здійснити. Лісівник, який був прообразом основної скульптури в цьому комплексі, в даний час працює в лісовому господарстві Буковини.

Вказані ліси на території Румунії знаходились частково у власності держави, частково у приватній власності, а частково належали Буковинському православному релігійному  фонду (Paduri bisericesti).

Довідково: Одним з власників частини лісів Буковини був Міністр лісів Австро-Угорської імперії барон Петріно, який з дружиною був похований в мавзолеї-каплиці на пагорбі, з якого видно його бувші володіння в передгірній зоні Карпат..

Вказаний факт підтверджує тезу про те, що право приватної власності на ліси не є визначальним  негативним фактором при веденні лісового господарства а навпаки. Приватна і церковна власність на ліси Буковини при належній нормативній базі держави дозволила виростити найкращі ліси помірного поясу Євразійського континенту.

Окремо необхідно підкреслити, що приватна власність спонукала власників створювати унікальні ліси по породному складу. Так автор статті  особисто проводив рубки догляду та санітарні рубки в унікальному насадженні сосни Веймута (Веймутової) п’ятдесятирічного віку, площею біля 5 гектарів, вивчав хід росту насадження  модрини європейської віком 90 років на крутих схилах, висота окремих дерев якої досягала 34-37 м. та інших інтродуцентів, впровадженими  в ліси приватними власниками лісів.

В своїй роботі  в західних областях України автор статті часто зустрічався з нащадками власників лісів до 1940 року  і чисто з людської цікавості оглядав ці ліси. Деякі з них , а особливо насадження дуба, в т.ч. і в ареалі бука, збереглися до 2000-х років. Смію завірити читачів, що це були прекрасні  високотоварні та високопродуктивні насадження.

В сучасних умовах спеціалісти лісового господарства України вважають, що країною, в якій ведення лісового господарства здійснюється на зразковому рівні, є Австрія.

Характеристика лісового фонду Австрії, ведення лісового господарства та процес реформування  державних лісогосподарських підприємств в цій країні детально висвітлені в статті відомого науковця,  проректора по науковій роботі ДЛТУ, доктора сільськогосподарських наук, професора Лавного Василя Володимировича в  статті «Про ліси і лісове господарство Австрії», яка є у вільному доступі в інтернеті (стаття видана в 2000 році). Краще  лісове  господарство Австрії  може описати тільки сам шановний п. Лавний В.В., а автор даної статті дозволить собі довести до відома читачів  тільки деяку інформацію, яка приведена в статті професора Лавного В.В..

Ліси Австрії займають площу близько 3,9 млн.. га, лісистість країни становить 47%, мережа доріг, в основному з твердим, в т.ч. і асфальтовим покриттям, складає 37 км на тисячу гектарів лісових насаджень. А про вартість, роль та значення доріг в лісовому господарстві говорити не приходиться.

Щорічно в країні  заготовлюється 19,5 млн. кубометрів деревини, що складає 71% щорічного приросту. В середньому з гектара щорічно вирубують 5,9 кубометра, що значно більше чим в Україні. В той же час підтримується висока продуктивність лісів Австрії  – середній запас насаджень становить 295-310 кубометрів на гектарі.

Останнім часом площа лісів Австрії  за ініціативою власників лісів щорічно збільшується в середньому на 7.7 тис. га., що для такої невеликої по площі країни досить вагомий показник.

За інформацією австрійських науковців в країні лише 7% штучних лісів, а 25% належать до «природних» або «близьких до природних», 41% до помірно змінених. В Австрії реально проходить екологізація лісового господарства, зростає участь природного поновлення та оптимізація породного складу.

Якщо ці показники порівняти з  однорідними показниками України, то як не боляче це визнавати, в Україні деякі з них в 2-3 рази гірші. Така ситуація дозволяє зробити висновок, що організація і фінансування  ведення лісового господарства  в Австрії є на значно вищому рівні і щоб заново не придумувати велосипед, нам варто перейняти реальний досвід австрійських лісоводів, а не використовувати послуги наших «лісових поводирів», які реально проводять піар-акції з метою задоволення своїх особистих амбіцій.

Це викликає необхідність перейти до головного питання – а хто ж власник лісів Австрії і хто фінансує ведення лісового господарства?

Переважна більшість лісів (80%) знаходиться у приватній власності. У державній власності близько 17%, в комунальній -2% і 1% – землі федеральної власності. Мабуть багато читачів, так як і автор даної статті, будуть ошелешені такою інформацією. Але стаття шановного п. Лавного В.В. наскільки об’єктивна і енциклопедична, що сумнівів достовірності інформації бути не може.

Приватними власниками лісів є фізичні особи. 67% лісовласників володіють лісами площею до 5 га, 32% володіють лісами площею до 200 га.

Необхідно звернути увагу читачів на те, що у власності фізичних осіб знаходиться 96,5% лісових підприємств, середня площа яких становить 9 га.

Частина власників  лісів  об’єдналися і створили всього близько 190  приватних лісових підприємств, у користуванні  кожного з яких є більше 500 га лісів.  

Австрія є одним з найбільших експортерів  деревини в Європі і отримує від реалізації деревини та продукції з деревини на експорт  щорічно близько 4 млрд. євро (120 млрд. гр. в сучасних цінах). Деревина експортується в основному в Італію, Німеччину та Японію. І ніхто не піднімає питання про мораторій на експорт деревини.

А тепер, шановні читачі,  самостійно порівняйте доходи від реалізації  на експорт продукції  лісопромислового комплексу України (10,4 млн. га лісів) і Австрії (3,9 млн. га). Та при такій системі реалізації деревної продукції, як в Австрії, у нас ведення лісового господарства, переробка деревини і доходи від реалізації продукції повинні бути одними з найкращих  в світі.

А тепер повернемося до головного питання. Як вказувалося вище, в Австрії в державній  та комунальній власності  є 850 тис. га. лісів. В 1997 році всі господарства, які займалися веденням лісового господарства на вказаній території, були реорганізовані і об’єднані  в акціонерне товариство «Австрійський союзний ліс».

При його створенні  в державному бюджеті зникла стаття витрат на ведення лісового господарства. Акціонерне товариство працює прибутково, загальна кількість працюючих близько 1700 працівників, які мають високу заробітну плату.

До складу АТ «Австрійський союзний ліс» входять лісгоспи, технологічні підприємства, національні парки, деревообробне підприємство, торговельна та туристична компанії, насіннєва станція та консалтингове бюро-всього 35 підприємств. Товариство працює як приватна компанія, в той час як 100% акцій належить державі. Прошу читачів задуматися – в 35 підприємствах працюють 1700 працівників, які обслуговують в т.ч. 850 тис. га лісів.

Таким чином, автор статті привів 2 приклади організації ведення лісового господарства в 2 країнах (в Румунії та Австрії), де ліси перебувають або перебували частково в приватній власності і які результати їх роботи.            

Перед лісовим господарством Австрії в даний час стоїть єдиний  виклик – боротьба з глобальним потеплінням та його наслідками. Все решта робиться в плановому порядку без будь яких екстремальних ситуацій, всім всього хватає. Цілком зрозуміло, що для боротьби з глобальним потеплінням  лісовому господарству надається допомога міжнародних фінансових структур і не забувайте який дохід щорічно отримує лісопромисловий комплекс Австрії від експорту лісопродукції. Як наслідок, доходи від реалізації лісопродукції і туризму є основними джерелами наповнення Державного бюджету Австрії.

Це підтверджує бачення автора статті про те, що і в умовах України  має право на життя багатогалузеве  акціонерне товариство, основною метою діяльності якого   є якісне ведення лісового господарства за рахунок прибутку, отриманого в результаті фінансово-господарської  діяльності.

Кінцеве рішення, яким затверджується мета реформування, є рішення Голови Держлісагенства, в даному випадку п. Болоховця Ю.В., який несе особисту відповідальність перед Урядом і народом України за розробку проекту Постанови КМУ по даному питанню та інших нормативних документів. Чи буде реформа позитивна, чи негативна, але в історії  лісового господарства України буде фігурувати його прізвище. І дуже важливо, щоб він зумів розібратися  в пропозиціях «лісових поводирів», часто  фантасмагорійних, і  пропозиціях дійсних спеціалістів. Важливо, щоб і працівники лісового господарства  також правильно оцінювали ситуацію. Залишається побажати Вам, шановний Юрію Віталійовичу, успіхів і неупередженості у проведенні такого вагомого історичного заходу.

Дехто з читачів мабуть уже думає, що автор статті буде зараз пропонувати провести реформування лісопромислового комплексу  шляхом все об’ємної приватизації лісів. Але це далеке від дійсності. На підставі інформації із ЗМІ та особистих знань пересічного спеціаліста лісового господарства автор тільки здійснює аналіз наявної ситуації і надає  читачам інформацію для роздумів, хоча і вважає свою пропозицію про реформування дієвою.

А пропозиція автора є такою:

  1. Продати  у приватну власність зацікавленим дієздатним громадянам  України (орієнтовно 17 млн. осіб) до 0,3 га лісів кожному з правом перепродажу.
  2. Обмежити у власності громадян України до 5 га лісів.  Право власності на ліси можуть мати тільки громадяни України  (всього на 49 % від загальної площі лісів України).
  3. Для виконання робіт по веденню лісового господарства в Україні в приватних лісах створити багатогалузеве приватне акціонерне товариство, яке за рахунок своєї діяльності  і отриманого прибутку буде  зобов’язане фінансувати ведення лісового господарства.
  4. Залишити у власності держави 51% акцій акціонерного товариства..
  5. Всі власники лісів зобов’язані бути акціонерами товариства. Це питання спірне і вимагає додаткового вивчення.
  6. Власники деревообробних виробництв мають право ввійти до складу акціонерного товариства з вартістю акцій, якою є вартість їхнього власного виробництва, визначеною незалежними експертами. Автор статті вважає, що це дозволить запобігти припиненню діяльності багатьох підприємств, вивести їх власників з наявної фінансової скрути і зберегти наявну деревообробну галузь. При цьому, власники мають можливість і дальше працювати на своїх акціонованих виробництвах.

Довідково: Нас очікує масове всихання лісів по причині глобального потепління, а відовідно і їх відновлення, для чого будуть  потрібні значні кошти. А їх може дати збережена внутрішня деревообробна галузь в складі акціонерного товариства..

  • Акціонери (спеціалісти лісового господарства і суміжних професій),  мають право створювати в межах акціонерного товариства лісогосподарські підприємства в якості відокремлених підрозділів без права юридичної особи.
  • Площа таких підприємств та їх фінансові взаємовідносини  з акціонерним товариством встановлюються у кожному конкретному випадку за рішенням Правління акціонерного товариства..
  • Зберігається право вільного доступу громадян в ліси,  збирання грибів, ягід, лікарських трав для приватного використання, крім територій, які використовуються товариством у  виробничих потребах, що обумовлюється законодавством.
  • До складу лісів, які не входять до вищевказаного акціонерного товариства і залишаються виключно у власності держави, ведення лісового господарства в яких здійснюється виключно державними підприємствами та установами, входять загальнодержавні Національні природні  парки, заповідники, інших об’єкти ПЗФ та землі оборони. Виходячи з досвіду Австрії, держава  з  підприємств, які здійснюють ведення лісового господарства на цих територіях, створює багатогалузеве акціонерне товариство, 100% акцій в якому належить державі. Його діяльність фінансується за рахунок коштів , отриманих від діяльності Товариства.
  • Держава залишає за собою право створення нових об’єктів ПЗФ без вилучення лісів у власників.
  • Для організації процесу приватизації лісів і ведення лісового господарства використати досвід Австрії.

І саме головне в цій пропозиції. Держава розробляє всю законодавчу і нормативну базу  та технічну документацію по веденню лісового господарства і контролює її виконання, для чого створює державний організаційно-наглядовий орган в складі:

  • Науково-дослідне  управління лісового господарства
  • Управління правового забезпечення  
  • ВО «Держліспроект»
  • Інспекція лісів
  • Дозвільний центр

Дана установа буде єдиною установою, яка буде нести відповідальність  (дисциплінарну, адміністративну і кримінальну) перед  народом і керівними органами держави за стан лісів.

В даній частині статті здійснена спроба висвітлити тільки 2 позиції з процедури  реформування лісового господарства, якою її бачить автор. Цілком зрозуміло, що дана пропозиція не є досконалою і може бути доопрацьована спеціалістами лісового господарства і навіть бути зовсім іншою. Важливо, щоб зрушити вирішення даного питання з місця.

Решта питань по реформуванню лісового господарства буде висвітлена в заключній частині даної статті.

Автор статті ще раз наголошує, що  його бачення стану лісового господарства та процедури його реформування є особистими думками лісівника вголос, вони не передбачають їх нав’язування комусь, не є науковою або замовною роботою, а переслідують виключно інформативну мету в межах знань автора статті. Вони  побудовані на достовірній інформації, але не є істиною, що дозволяє йому доброзичливо оцінювати думки  та рішення інших людей.

Єдиним, хто знає істину, є Господь Бог.

Автор статті щиро дякує читачам, які висловлюють об’єктивні критичні зауваження – адже це направлено на благо.

Відповідь на запитання, які задаються читачами у коментарях та особистих розмовах, автор планує надати  в заключній частині статті.

З  повагою  до читачів та найкращими побажаннями

Михайло Іванович, інженер лісового господарства.

MISURA.FUN може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. За зміст публікацій і їх достовірність відповідальність несуть автори.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.