Шторм в лісовому господарстві України, викликаний об’єднанням лісгоспів в системі Держлісагентства, поступово стихає.

Незважаючи на те, що на вулицю викидаються тисячі  кваліфікованих працівників,  за словами керівників Держлісагентства економія коштів від об’єднання досягає майже мільярда гривень і об’єднання лісгоспів є економічно і морально оправданим, – публікує “Відкритий ліс”.

Прийнята «Державна Стратегія управління лісами України…». Всі ліси України охоплені відеоспостереженням. Так що, в лісовому господарстві наступає повна ідилія.  Поки що,  процедура об’єднання не зачепила комунальні та відомчі  лісові господарства, які в більшості є потенційними банкротами. Але це справа недалекого майбутнього.            

На сайті ГО «Відкритий ліс», який є рупором лісового господарства України, (вибачте, не сайти Держлісагенства або ТЛУ) спеціалісти та читачі активно обговорюють ситуацію яка склалася. «Бойцы вспоминают минувшие дни и битвы, где вместе рубились они». І це обговорення вказує на те, що до ідилії ще дуже далеко. Конфліктна ситуація збереглася і постійно наростає.

Як зірок на небі у серпневу ніч, так і в історії  лісового господарства України є тисячі ЛІСІВНИКІВ, які пишаються своєю професією і своєю працею  звеличили  її  та виростили і зберегли для нас ліси – витвір природи. З великою повагою автор статті відноситься до пам’яті всесвітньо відомого лісівника українця Ткаченка Михайла Єлеферійовича, унікального науковця в галузі лісівництва, таксації, економіки та організації лісового господарства.            

До цього часу лісівники  України вшановують  видатного організатора і  керівника лісогосподарського виробництва  Лук’янова Бориса Миколайовича. При його керівництві лісовим господарством України престижність професії лісівника зросла до апогею.

В переломний період в історії нашої держави при її відродженні, незважаючи на значну протидію певних політиків і так званих «лісових поводирів»,  лісогосподарська галузь України була збережена і розвинута  завдячуючи  діяльності патріота України лісівника Самоплавського Валерія Івановича, який очолював лісогосподарську галузь України з 1987 по 2002 рік.

Великою повагою серед істинних лісівників України  користується велика плеяда науковців і практиків лісового господарства, імена яких  золотими літерами вписані і вписуються  в історію лісового господарства України.

Але так сталося, що в сучасному лісовому господарстві України  на протязі останніх десяти  років править бал невелика група так званих «лісівників», «екологів»,  «економістів», «активістів» і «експертів», а по суті, м’яко кажучи, людей які не знають дійсного життя лісового господарства, але присвоїли собі роль «лісових поводирів» та по різних причинах спотворюють об’єктивні закони життя суспільства і природи.

Мімікрія таких спеціалістів і певний рівень знань дозволяє їм жити при органах влади різних політичних напрямків. Вони не несуть ніякої політичної чи економічної відповідальності за  негативні результати своїх популістських пропозицій, а перекладають її на органи влади та результати фінансово-господарської діяльності підприємств лісового господарства, а в кінцевому результаті наносять значні матеріальні та моральні збитки державі.

В даній статті здійснюється спроба аналізу наявної ситуації в лісопромисловому комплексі. А право оцінки результатів аналізу  і висновків залишається за істинними лісівниками, екологами, правниками, лісозаготівельниками та деревообробниками. Викладене в статті є особистим баченням ситуації автором статті і ні в якому разі не претендує на статус  безальтернативної оцінки кінцевої інстанції та результатів діяльності окремих осіб.

Як вважає автор статті, в даний час перед лісовим господарством та лісопромисловим комплексом  постали такі  виклики:

  1. За міжнародними зобов’язаннями  до 2030 року в лісовому господарстві України необхідно відмовитися від будь яких суцільних рубок, за виключенням рубок, пов’язаних з форс-мажорними обставинами;
  2. По цій причині, до 2030 року потрібно перейти на нову систему ведення лісового господарства, наближену до природнього (повний період переходу буде складати 70-80 років) з врахуванням негативного впливу на ліси глобального потепління;
  3. На протязі 3-5 років провести реформування лісогосподарського комплексу;
  4. Збільшити до 2031 року площу лісів України на 1 млн. га.
  5. Перейти на нову систему фінансування діяльності лісогосподарського комплексу або з віднесенням на вартість лісопродукції затрат на ведення лісового господарства, або фінансування з Держбюджету, і формуванням на ринку внутрішніх цін на необроблену деревину рівними з цінами на європейському ринку;
  6. В найкоротший термін привести нормативну і технічну документацію по веденню лісового господарства у відповідність до наявних викликів та  обгрунтованих  економічно  можливих для виконання екологічних вимог;
  7. На виконання рішення міжнародного   суду скасувати мораторій на експорт необробленої деревини або проігнорувати Закони ЄС, членства в якому добивається Україна;
  8. Привести умови роботи, заробітну плату та посадові обов’язки  працівників лісового господарства України у відповідність до європейських стандартів;
  9. З метою раціонального використання лісових ресурсів переорієнтувати деревообробну галузь на виробництво якісної готової продукції з деревини з повним використанням відходів як лісозаготівель, так і деревообробки., а не  експортних матеріалоємних півфабрикатів.

Дані виклики є об’єктивними, а не надуманими автором статті. Без вирішення цих проблем  подальший розвиток лісового господарства та деревообробки  неможливий. Цілком зрозуміло, що  деревообробники будуть виступати проти встановлення  в країні європейських цін на необроблену деревину, але встановлення таких цін об’єктивно обумовлено вступом України в ЄС. Інакше просто не може бути. Також цим заходом  в обороті деревини буде ліквідована корупція.            

В межах однієї статті неможливо розглянути  всі проблеми лісового господарства та деревообробки. Автор статті вважає за необхідне в першу чергу привернути увагу читачів до проблеми, яка є суттєвою на даний час – проблема ринку деревини.

Трохи теорії.

Не будемо заглиблюватися в  поняття філософія життя, але більшість читачів погодиться з тим,  що суспільство розвивається по економічних постулатах, які ним сформовані  за період від первісно-общинного ладу і до нинішніх часів.. Основними з цих постулатів є те, що суспільство в часі розвивається по  вертикальній  перевернутій конусній спіралі – з часом збільшуються чисельність населення, об’єми  виробництва, проходить технічний прогрес. Основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, яке базується на  ринкових відносинах. Ринкові відносини сформували так званий кодекс законів ринку, які пройшли випробування часом і є непорушними. Ці закони діють незалежно від волі людей та окремих держав і спроби їх ігнорувати ні до чого доброго не привели, що підтверджується історією.

Наприклад закон ринку – попит породжує пропозицію. Цей закон регулює об’єми виробництва, якість продукції, цінову політику, логістику матеріального виробництва та конкуренцію між виробниками. Спроби його проігнорувати приводять до економічних та політичних війн, які часто-густо переростають у військові.

На противагу ринковим відносинам окремими державами неодноразово здійснювалися спроби перевести економіку на планову основу на умовах автаркії, тобто повного самозабезпечення держави всіма необхідними матеріальними ресурсами  для життєдіяльності суспільства. Але в кінцевому результаті життя примушувало такі держави вступати в торгові стосунки з іншими державами  вже на основі ринкових відносин, що доказувало престижність ринку  перед плановою економікою у взаємостосунках в суспільстві.  

Висновки, які висловлюються автором статті побудовані на основі особистих досліджень та не такого аж значного досвіду роботи. Автор статті мав можливість ознайомитися з принципами і методикою ведення лісового господарства в європейській частині Росії (від Кубані до Карелії і Волги), Білорусії, Чехії, Угорщини, Узбекистану, в тугаях Таджикистану, на підставі натурних замірів колеги з Азербайджану здійснити аналіз ходу росту  лісових насаджень Лачинського району Азербайджану.

Автор статті безпосередньо на підприємствах вивчав фінансово-господарську діяльність деревообробних підприємств Іспанії, Італії, Туреччини, Чехії, Узбекистану  та шляхи забезпечення їх лісосировинними ресурсами.

Так, автор статті мав можливість в 2000-2005-х роках ознайомитися з діяльністю деревообробних підприємств Іспанії. Перше що викликало здивування – це наявність значної кількості малих і середніх деревообробних підприємств в безлісних регіонах центральної та південної Іспанії із закінченим циклом виробництва.  Аналіз цього явища показав, що основну роль в забезпеченні рентабельної діяльності цих підприємств відіграють ринкові відносини та  правильно організована логістика.

Одне з приватних деревообробних підприємств, яке розташоване в пригороді міста Валенсія займається виробництвом дерев’яних піддонів  (у нас їх називають європіддонами). Чисельність працюючих – 63 працівника. Власником підприємства є сім’я – глава сім’ї виконував функції директора,  всього інженерно-технічного персоналу і менеджера, його дружина вела  бухгалтерський облік та економіку, а дочка- функцію керівника виробництва. Весь апарат управління підприємством складався з 3 осіб. Підприємство працювало в 3 зміни 6 днів  в тиждень по 20 працівників в зміну. Один раз в рік підприємство повністю зупинялось – всім працівникам надавалась однакова оплачувана відпустка.  Основою виробництва була ефективна лінія по виробництву піддонів, яка детально обслуговувалась і ремонтувалась щонеділі. Готова продукція вражала своєю високою якістю. Для іспанців в цьому не було нічого дивного.

А для автора статті було дивним те, що власники підприємства спокусились на матеріалоємне виробництво при відсутності місцевої сировини. Це виглядало авантюрою. Але подальший аналіз діяльності підприємства підтвердив, що при дотриманні законів ринкової економіки  та відповідній організації виробництва підприємство може успішно працювати.  Особливо велику роль відіграє правильно організована логістика. На той час вся заготовка для  виробництва піддонів надходила  з декількох підприємств  Житомирської області, а готова продукція  була спеціалізована і по довгостроковій угоді повністю реалізовувалась в Сполучені Штати Америки через порт Валенсія.  Варто вдуматись – де Житомир, де Валенсія, а де Америка !!!  І всім було вигідно.            

Інше підприємство, яке знаходиться в одному з сіл поблизу м. Толедо займалось виробництвом паркету. На перший погляд його й підприємством назвати важко – декілька  кам’яних старовинних неприглядних будівель невідомого призначення…            

І знову автор статті був приємно вражений – дубова паркетна фриза поставлялася підприємствами з  України, а в основному із Житомирської області.  Частина фризи інших порід  різного кольору поставлялася з південно-східної Азії.. Якість фризи, як кажуть спеціалісти – так собі (мікс 1-111 сортів). Але готова продукція мала ідеальні  якість, форми і розмір, пакетувалась, належним чином оформлялась та через торгові фірми успішно реалізовувалась по всій Європі. Об’єм виробництва складав близько 40 тис. квадратних метрів паркету в рік.

І тут головним фактором, який був вирішальним у виробничо-фінансовій діяльності підприємства, були ринкові відносини і  логістика від закупки сировини до реалізації продукції. Попит на продукцію підприємства зростав, але власник стабілізував об’єми виробництва і пояснив це тим, що він знайшов оптимальне  для нього співвідношення попиту і пропозиції та своїх можливостей,  що дозволяє йому випускати якісну продукцію, підтримувати високий попит на неї і відповідну ціну.

На думку власника заводу, подальше зростання об’ємів виробництва в умовах відсутності стабільного гарантованого зростання об’єму поставок сировини, необхідності закупівлі нового обладнання та модифікації виробництва  може привести до екстремальних ситуацій, що призведе до втрати ділового іміджу його підприємства. А дохід від діяльності підприємства його задовольняє. І цим припинив нашу дискусію по питанню доцільності збільшення об’єму високорентабельного виробництва, що пропонував автор статті.

Як не дивно, але одне з таких невеликих підприємств по виробництву меблів в районі м. Валенсія,  яке  при їх виробництві широко  використовувало інтарсію, відвідав Єльцин Б.М. (майбутній Президент Росії) з дружиною. Сім’я замовила у цього підприємства меблі, з доставкою в Росію, чим  власники підприємства дуже гордились. Було багато і інших іменитих замовників, і це при захмарних цінах на меблі.

Довідково: В той час, використання  інтарсії при виробництві меблів в Карпатському регіоні було на значно вищому рівні, але Єльцин Б.М. замовив меблі в Іспанії в безлісному регіоні.. От що значить висока якість продукції, логістика, в т.ч. і реклама.

Невелике підприємство  за 80 км від Мадрида по виробництву багету виконувало замовлення з усього світу. В період перебування автора статті на підприємстві виконувалось замовлення колекціонера картин із США по виготовленню багету з позолотою, імітованого під старину. Це був унікальний виріб відповідно з унікальною вартістю. За наявною  інформацією один погонний метр такого багету коштував більше 20 тис. долл., а загальна довжина замовленого багету була 12 метрів. Що ж то була за картина, якщо рама коштує 300 тис. долл.  

На підприємстві працювало до 40 осіб, але сушильне господарство було досить потужним і складалось з 24 сушильних камер об’ємом по 30 кубометрів кожна з автономним теплогенератором і програмним управлінням процесу сушки. Для автора статті на той час це було щось дивовижне. Масове виробництво продукції здійснювалось на декількох невеликих автоматизованих лініях.  Сировина закуплялась по всьому світу  на ринковій основі, а в основному з Африки.  Була здійснена спроба закупити деревину бука з України та Кубані. Асортимент багету по розміру і формі був необмежений і регулювався замовленнями.

От так працюють деревообробні підприємства в Іспанії в безлісних районах.

З метою вивчення шляхів постачання  деревної сировини в Іспанію, автор статті ознайомився з роботою приватного припортового складу деревини в м. Валенсія. 

Масштаби діяльності складу вражаючі – на складі була наявна лісопродукція (необроблена деревина, пиломатеріали різні, меблеві заготовки) зі всіх куточків світу (крім Антарктиди), незнижувальний запас продукції складав 10 тис. кубометрів. Лісоматеріали надходили на склад як корабельними партіями (3-5 тис. кубометрів), так і роздрібними (1-2 кубометри або 10-15 кг). Можна зробити висновок про оборот лісопродукції.  

Продукція реалізовувалась як на основі прямих довгострокових договорів, так і на принципах роботи магазину – вибрав товар – заплатив гроші – отримав товар з вдячністю від продавця. І ніяких електронних торгів, аукціонів.

Особливу увагу автора статті викликало  відділення складу, яке займалось реалізацією сировини для художніх виробів – пні дерев, капова деревина, шматки дерева, які побули у воді більше сотні років, уламки деревини із старовинних будівель, навіть з гниллю. Вартість такого продукту обумовлювалась багатьма факторами і досягала іноді 500 доларів і більше за одиницю. Чим оригінальніший шматок деревини, тим дорожчий. Часто така унікальна продукція реалізовувалась через складські аукціони. В  Україні на той час  таку деревину полінувалися б взяти в руки і в найкращому випадку могли спалити.

Подібна ситуація спостерігалась  на деревообробних та меблевих підприємствах в середній та південній частинах Італії, які працювали виключно на імпортованій сировині, але своїми виробами на той час заполонили Україну і створили вагому конкуренцію місцевим виробникам та в певній мірі витіснили їх на певний час з меблевого ринку.

Деревообробними підприємствами Італії, мізерними навіть по наших мірках, використовувалось високопродуктивне обладнання. Наприклад, одне з підприємств в основному виробництві мало всього один станок, на якому одночасно за комп’ютерною програмою  без втручання людини при високій продуктивності виготовлялись до 18 дорого вартісних різьбяних  (не точених) балясин або інших досить складних різьбяних виробів. Цикл виробництва не перевищував   1 години.  Цілком зрозуміло, що були свої заготівельне відділення та сушильне господарство В даний час виробник обладнання  уже випускає станки, які одночасно обробляють 24 деталі. За непровіреною інформацією в Україні перший такий станок  в 2000-х роках закупила Києво-Печерська лавра.             

У всіх вищевикладених випадках постачання підприємств деревиною проводилось на ринковій основі без будь-якого втручання та гарантій держави.  

Працівники мали високу кваліфікацію, заробітну плату, яка відповідала високій вартості життя. На підприємствах працювали цілі династії працівників, що обумовлювало незначну плинність кадрів, їх взаємну відповідальність за виробничі показники підприємства, хоча вони і не були власниками підприємства.

Аналізуючи світовий ринок дешевих ліжок з масиву, автор статті виявив, що невелике підприємство  по випуску меблів в Польщі зуміло організувати реалізацію своєї продукції  по всьому світу, в т.ч. в магазинах Америки та Австралії.

На даний час в Україні приватними підприємствами  уже сформований парк  високопродуктивних деревообробних  станків  різного призначення випуску передових фірм світу, які дозволяють мінімізувати чисельність працюючих,  різко підвищити продуктивність праці та об’єми випуску продукції і відновити свої позиції на ринку. Багато підприємств України випускають уже об’ємні різьбяні картини з деревини. Про те, значна кількість лісопродукції цими підприємствами  все-ж таки експортується у вигляді пиломатеріалів. Деревообробка стала важливою галуззю економіки України.

По різних причинах за останній час в Україні  зменшився об’єм заготівлі деревини, що обумовило 2-3 кратний ріст цін на необроблену деревину. Окрім того, ЄС відповідно до міжнародного законодавства, узгодженого в цій частині з Україною,  на виконання рішення суду вимагає від України зняти мораторій на експорт необробленої деревини, що посилить дефіцит деревини в Україні.

По цій причині гостро постало питання про  забезпечення  внутрішнього деревообробного та меблевого виробництва сировиною.  Частина підприємств та ФОПів не витримують конкуренції на ринку деревини та змушені припиняти свою діяльність або значно зменшити  об’єми виробництва. Але, якщо в деяких галузях  промисловості в даний час спостерігається криза викликана одним чинником – наприклад високою вартістю енергоносіїв, то в деревообробці очевидна елементарна комплексна системна економічна криза, яка обумовлена наступними причинами:

  • Невідповідність кількості наявної сировини виробничому потенціалу деревообробних підприємств;
  • Висока вартість сировини;
  • Ускладнена логістика забезпечення підприємств сировиною;
  • Висока криміналізація ринку деревини;
  • Нераціональна переробка деревини, випуск  і реалізація матеріалоємних напівфабрикатів;
  • Низька якість  виробів з деревини, що не дозволяє виробникам вийти на світові ринки;
  • Висока енергоємність деревообробного виробництва;
  • Висока плинність та низький кваліфікаційний рівень працівників по причині низької заробітної плати та нестабільної роботи підприємств;
  • По різних причинах низька інвестиційна привабливість деревообробки;
  • Монополізація напрямку переробки деревини тільки на випуск пиломатеріалів, меблів та одноманітного переліку сувенірів.

Цей перелік можна продовжувати.

Автор статті з розумінням оцінює ситуацію, яка склалася і співчуває виробничникам, які своєю працею, розумом створили приватне деревообробне виробництво, віддали частину свого життя з надією на  добре майбутнє, а зараз не знають що з цим добром робити і несуть збитки. Добре, якщо не мають кредитів або інших боргів.

При такій ситуації, як це не важко визнавати, але  об’єктивно значна кількість підприємств та підприємців по причині наявності кризи збанкротує  або припинить свою діяльність з відповідними наслідками.

Кризова ситуація в деревообробці формується на фоні адміністративних будівель лісгоспів, які вже стали подібними на вілли мільярдерів, високих нічим не регульованих заробітної плати  у деяких категорій працівників лісгоспів та соціальних виплат, наявність дорогого службового транспорту і проблем з придбанням лісопродукції.             

На думку деревообробників, які ледь виживають, банкротують, закривають свої виробництва, створення такої викличної ситуації формується за їх кошти  і їхню тяжку працю.

Необхідно шукати комплексний вихід з кризи.  

На противагу європейській практиці, деревообробники України перекладають вирішення цього питання зі слабої голови на здорову і вимагають від  Уряду та Верховної Ради України шляхом прийняття відповідного Закону України «Про ринок деревини». зобов’язати лісгоспи  в примусовому порядку в тій чи іншій формі забезпечити приватні деревообробні підприємства дешевою деревиною з розрахунку на те, що збільшення поставок сировини забезпечить вихід з кризи.

Але це хибна думка.  Відповідно до діючого законодавства та установчих документів приватних структур держава не має ніяких зобов’язань щодо забезпечення їх діяльності і не відповідає за результати їх діяльності, як в рівній  мірі приватні структури не відповідають за зобов’язаннями держави.

Верховною Радою України враховано побажання деревообробників і в першому читанні прийнято Закон № 3197-д від 10.09.2021 року «Про ринок деревини». На даний час ще є можливість висловити своє бачення щодо доцільності окремих норм Закону, тому що після його прийняття Закон необхідно буде  виконувати, а не обговорювати.

Чи являється даний Закон панацеєю від всіх бід деревообробки і чи вирішить його прийняття   наявні проблеми як  в цій галузі, так і в лісовому господарстві? Аж ніяк.

Чим можна підтвердити дане твердження?  

В Законі пробують об’єднати двох антагоністів – план і ринок, або іншими словами планову економіку і ринкові відносини. Законом передбачається вирішення таких основних  вимог:

  1. Виділення із складу лісогосподарських підприємств деревообробних підрозділів і створення на їх базі державних деревообробних підприємств, які на ринку деревини мали би одинакові права з приватними підприємствами на придбання деревини.

Про доцільність даної вимоги можна погодитись тільки при одній умові.

Вся лісопродукція, яка заготовлюється в лісах України (крім приватних) є власністю Українського Народу, тобто всіх громадян України. Від його імені держава  для вирощування лісу та  заготівлі лісопродукції найняла (створила) державні та комунальні лісогосподарські підприємства. Площа лісів України складає 10,4 млн. га. На даний час оптимальні затрати на ведення лісового господарства без затрат на лісозаготівлі складають орієнтовно 1400 грн без ПДВ на 1 га.. Ці затрати мають тенденцію до постійного зростання.

Таким чином оптимальні затрати на ведення лісового господарства  на рік орієнтовно складають 14,6 млрд. грн. без ПДВ, які держава мала би відшкодувати лісгоспам за виконану роботу.

Лісозаготівлі здійснюються на госпрозрахунковій основі з проведенням підприємствами розрахунків з державою відповідно до чинного законодавства і є не властивою функцією для лісового господарства. Частина чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства  від лісозаготівельної діяльності повинна була би частково покривати витрати на ведення лісового господарства.   

На практиці, затрати на ведення лісового господарства лісгоспи неправомірно відносять на собівартість лісозаготівельної продукції, чим завищують собівартість необробленої деревини і зменшують чистий прибуток підприємства з відповідними наслідками.. Таким чином, деревообробники при закупівлі необробленої деревини  фактично виконують функцію держави по фінансуванню ведення лісового господарства.

При цьому, покривається тільки частина витрат на ведення лісового господарства, що обумовлює низький рівень його ведення. Цю ситуацію необхідно нормалізувати шляхом  встановлення для лісгоспів конкретних сум витрат на ведення лісового господарства та включення цієї суми у витрати (П(с)БО-16) або через використання чистого прибутку (дивідендів), що надходить в розпорядження держави.

Держава реально не фінансує ведення лісового господарства і не відшкодовує в повному об’ємі  для себе витрати на ведення лісового господарства при реалізації продукції (деревини в необробленому виді). Надходження коштів від реалізації лісопродукції деревообробних підрозділів державних  та комунальних лісогосподарських підприємств  в деякій мірі, хоч і в незначній,  компенсує їм відсутність бюджетного фінансування.

Лісопродукція лісгоспами в більшості випадків реалізується  за заниженими цінами порівняно із світовими. При цьому держава втрачає  значну  частину її вартості, яка переходить у  приватну власність деревообробників  та корупціонерів. Крім цього,  при реалізації  продукції на експорт державі лісгоспи не відшкодовують ПДВ від вартості сировини. Коли покупець купляє хлібину в магазині, він відшкодовує державі весь ПДВ починаючи від відшкодування ПДВ від вартості насіння зернових до ПДВ  на затрати з продажу хліба в магазині. А лісгоспу держава дарує ПДВ при експорті продукції  і не контролює його використання  ( орієнтовно 16% від вартості продукції , реалізованої на експорт).

Деревообробники можуть заперечити, що значна частина лісгоспів  фактично уже продає їм продукцію за цінами, значно вищими за світові.  І це очевидний факт, який приводить деревообробні підприємства до банкрутства. Але на нього не звертають увагу так звані «спеціалісти», які зобов’язані контролювати формування цін лісгоспами на лісопродукцію. Наприклад, лісгоспи включають в статтю витрат «інші операційні витрати», і відповідно в ціну продукції , казкові суми соціальних виплат – до 6 посадових окладів до кожного п’ятирічного ювілею працівника, на щорічне оздоровлення всіх працівників лісгоспу – до 3 мінімальних зарплат, за стаж роботи більше 25 років – 3 мінімальних зарплати щорічно. В лісгоспах нічим не обмежуються адміністративні витрати, не встановлені ліміти на чисельність та суми витрат на використання службового транспорту. 

Дивно, але ця ситуація  по формуванню справедливих цін на лісопродукцію, яка є однією з основних причин банкрутства деревообробних підприємств, не знайшла ніякого відображення в Законі України «Про ринок деревини», який розглядається Верховною Радою України. На думку автора статті,  Законом регулюється питання по  організації процедури продажу необробленої деревини, але не вирішується питання функціонування деревообробної галузі.

В той же час, держава в особі лісгоспів виступає як учасник ринку. А як добросовісний учасник ринку, враховуючи можливість реалізації деревини та виробів з неї на експорт, мала би офіційно встановити  на продукцію одинакові для всіх світові ціни,  при цьому не відшкодовувати ПДВ, який при реалізації продукції на експорт в даний час відшкодовується, а направляти його конкретно на ведення лісового господарства. От це буде справедлива реалізація деревини для всіх споживачів незалежно від їх власності.

При цій умові всі покупці лісопродукції  (державні і приватні) на ринку  деревини були би рівні і мали би одинакові права на її придбання.

Запропонований порядок формування вартості деревини  та її реалізації забезпечує  якісне ведення лісового господарства, ліквідовує корупцію в лісопромисловому комплексі, знімає питання доцільності мораторію на експорт необробленої деревини і відповідає нормам міжнародного права.

Автор статті розуміє, що в такій ситуації тимчасово будуть вигравати підприємства Європи, які краще технічно оснащені і отримують більший дохід з 1 кубометра переробленої деревини. Вони і будуть фаворитами на аукціонах по реалізації деревини, але це буде справедлива боротьба, позитивних результатів якої домагаються  деревообробники України в даний час.  Якщо ми хочемо працювати на європейському ринку, то необхідно дотримуватись його правил і приводити діяльність деревообробних підприємств України до європейських норм.. Адже цього змогли добитися підприємства, які виробляють олію, кондитерські вироби.

Виключні умови, на думку автора статті, необхідно створити для підприємств, які працюють повністю на внутрішній ринок, для чого, наприклад, можна встановити режим квотування об’єму лісопродукції, який поставляється таким підприємствам та ціни на необроблену деревину. Це не суперечить міжнародному праву. Держава, як власник продукції має на це повне право.

Окремо необхідно розглянути питання про доцільність ліквідації деревообробних підрозділів лісогосподарських підприємств і створення на їх базі державних підприємств.

Після об’єднання лісгоспів Держлісагенства і наявності комунальних  та відомчих лісогосподарських підприємств на підставі майбутнього Закону України        №4197-д  від   10.09.2021 року « Про ринок деревини» може бути створено орієнтовно 150-160 державних  та комунальних деревообробних підприємств.

Значна частина лісгоспів уже де-факто відмовилась від нижніх складів і деревообробних підрозділів. Реалізація лісопродукції проводиться в більшості випадків з тимчасових проміжних складів, що дозволяє лісгоспам підвищити рентабельність лісозаготівельних робіт за рахунок економії коштів по вивезенню деревини. Відмова лісгоспів від деревообробки пояснюється тим, шо при високих затратах на перевезення та  переробку деревини такі лісгоспи отримують незначний прибуток і вважають що краще заробити на підвищенні цін на необроблену деревину, а особливо реалізуючи її на експорт. Однак, при такій організації  виробництва лісгоспи не доплачують державі до 30-40% рентних платежів за спеціальне використання лісових ресурсів та ще й отримують скидку в розмірі 20% у вигляді ПДВ при реалізації продукції на експорт.. При цьому, широкого поширення набуває корупційна складова. Створення самостійних державних деревообробних підприємств при такій ситуації доцільно і не представляє ніяких проблем.

Інша ситуація з діючими нижніми складами лісгоспів. В основному, діючі деревообробні підрозділи лісгоспів є єдиним комплексом нижнього складу лісгоспів і їх діяльність нерозривно технологічно пов’язана з діяльністю нижнього складу. Розірвати цей технологічний ланцюг та розділити в натурі виробничі цехи, інженерні мережі і обладнання в більшості випадків на думку спеціалістів неможливо. Потрібно різати все по живому. Як  розуміють цю процедуру автори Закону – поки що це великий секрет, але однозначно на це потрібні значні кошти. Необхідно зазначити, що для деяких лісгоспів деревообробка стала основним видом діяльності, що відображено в реєстраційних документах.    

По цій причині власнику підприємства – державі  для забезпечення діяльності новостворених деревообробних підприємств  на початковий період їх роботи  необхідно наділити підприємства обіговими коштами для закупівлі сировини, енергоресурсів, виконання організаційних заходів, виплати зарплати працівникам та інші витрати. Орієнтовні розрахунки показують, що для цього потрібно мінімально  3 млн. грн. на кожне підприємство. Виникає питання – чи потрібно в даний час витрачати   безповоротно 450 млн. грн. на реорганізацію діючих підприємств, яка нікому не потрібна.

Заплановане відокремлення деревообробних підрозділів від лісгоспів, як джерела для надходження коштів на ведення лісового господарства, призведе до погіршення фінансування лісогосподарського виробництва. Враховуючи виклики, які стоять перед лісовим господарством,  держава буде змушена вишукувати додаткові кошти  для фінансування лісгоспів. Чи доцільно це?

Необхідно врахувати, що такі кошти не передбачені  Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» . Ця теза підтверджується експертним висновком Міністерства фінансів України №06020-05-3/29914 від 29.09.2021 року, яким проект Закону не підтримується.

Хто  що б не говорив, але співіснування державних і приватних деревообробних підприємств в умовах наявної корумпованості ринку деревини призведе до занепаду новостворених державних підприємств тому що державні підприємства не  зацікавлені і не зможуть здійснювати корупційні платежі при закупівлі деревини і залишаться без сировини. Подібна ситуація в Україні уже була, коли в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях розділили лісокомбінати і в результаті отримали збанкрутілі потужні приватні деревообробні підприємства.

Окрім цього, вищевказана теза Закону вимагає негайного реформування (реорганізації) галузі в цілому, що також потребує додаткового бюджетного фінансування.

В кінцевому результаті, виділення деревообробних підприємств  від лісгоспів передбачає дезорганізацію їх роботи, наступне банкрутство з подальшою приватизацією. Тоді навіщо в цій ситуації мудрувати із створенням держпідприємств,  як проміжною інстанцією, якщо можна напряму провести процедуру їх продажу і не створювати лишніх проблем, вирівняти умови придбання сировини та створити одинакові умови діяльності для всіх споживачів як деревообробних підприємств України, так і закордонних споживачів.

При необхідності захисту інтересів держави залишити декілька казенних деревообробних підприємств із відповідною квотою на  необроблену деревину, які будуть працювати на плановій основі з відповідним формуванням цін на сировину та продукцію.     

При реалізації необробленої деревини всім іншим споживачам в першу чергу необхідно врахувати інтереси власника лісів – Українського народу і проводити реалізацію деревини на умовах, зазначених вище.

Викликів в лісовому господарстві  та деревообробці ще досить багато і до ідилії ще досить далеко. В наступній статті автор статті має намір проаналізувати наступну тезу Закону:

  • Економічний, а не волюнтаристський шлях реформування лісогосподарського комплексу, як логічне завершення виконання Закону України «Про ринок деревини».

Як зазначалось вище, все викладене в статті є лише особистим баченням автора наявної ситуації та шляхів поліпшення становища як в лісовому господарстві, так і в деревообробці. Цілком зрозуміло, що у читачів є інші думки з цього приводу. От досягнення консенсусу в цьому питанні, а не пропозиції «лісних поводирів», і дасть можливість владним структурам прийняти виважене рішення. Ця позиція автора і є причиною написання даної статті.

З повагою до читачів Михайло Іванович, інженер лісового господарства.

MISURA.FUN може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації. За зміст публікацій і їх достовірність відповідальність несуть автори.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.